Талант степового краю

Тамара Гнатівна Журба  народилася 16 січня 1939 року в селищі Зелене Дзержинського району м. Кривого Рогу. Поетеса, член Спілки письменників України (з 1983 року). 

         

       Закінчила середню школу, працювала будівельником, помічником машиніста екскаватора на металургійному заводі. 
З 1968 р. мешкала в с. Іванівка Долинського району Кіровоградської області. 
    Працювала завідуючою Іванівською сільською бібліотекою, вихователем у дитячому садку. У кінці 1990-х рр. виїхала до Аргентини. У 2003 р. повернулася в Україну.     

 З 2005 р. мешкає в Аргентині.

      Видала п’ять збірок поезії : «Дотиком серця» (1979), «Лагідна земля» (1982), «Жіноча розмова» (1987), «Зимова флейта» (2004); книги віршів для дітей «Звідкіля ти, журавлятко?» (2002).

«Дотиком серця» - так назвала Т.Журба свою першу збірку. Критика виділяла в ній «безпосередність, щирість, майже повну відсутність книжності»

А далі були збірки «Лагідна земля» та «Жіноча розмова». Вірші в них зворушливі і лагідні, щемкі і щирі, нагадують сонячний промінь у холодній воді буденщини.

В усьому Тамара Журба завжди залишається природною і неповторною. Її життя пройшло серед простих людей. Вони ж і є головними героями її віршів.

Рядки її поезій щемливо бентежні, пахнуть вони то опалим листям, то свіжоскошеною травою, то маминими руками. Музика, мелодія – незримий гість її віршів. Та ще така ж скромна і разом з тим чарівна природа степового краю. Вічним натхненням для Тамари Григорівни залишається рідне село:

Тут м’яти дух

Тут м’яти дух і чебрецева змора.

І лоскітливі літа пломінці.

І незбагненна мова осокорів,

І дощова сльозинка по щоці.

Тут тиша тиш.

            Тут миру одкровення

У сплесках крил:

             кигик! кигик! кигик!

Тут ходить полем, позабувши ймення,

Веселий легінь –

              вечір – мандрівник.

В пісок поклавши сапи охололі,

Дівчата миють ноги у ставку.

О вечоре, владарю душ і поля,

Не нагукай їм доленьку важку.

  

Світанок  

Сопілкар-світанок

Звівся на пригірку

Та й заграв весняно

 В калинову гілку.

А ромашки білі

Понад шляхом бігли…

Понад шляхом бігли

Слухати сопілку.    

Лякун

Вчора чую: тихо-тихо

На тополі між гілок

Намовляє шпак шпачиху

Залетіти у садок:

«Вже черешні дозрівають.

Наклюємось досхочу!»

А вона йому співає:

«Ні за що не полечу!

Там, оглянься, за парканом,

Мов розгніваний дикун,

Розмахався рукавами

Страх… страховисько – Лякун!».

Рахували зорі

Вчора ми надворі

Рахували зорі.

«Раз – два – три – чотири … сім, –

Я кажу. – Оце й усі.»

«Ні, – сміється тато, –

Он їх як багато!

Нумо знову рахувать:

Раз – два – три – чотири – п’ять…»

 Та хмарками вітер

З неба зорі витер. 

В чаклунському саду 

Ягуся бублики пекла

В хатинці на горі,

А Ворон, чорний, як смола,

Дрімав на димарі.

Він цілий день і цілу ніч,

Ще й хвилечку малу

Сторожував бабусі піч

Та вертоліт «Мітлу».

В старім дуплі таємний клад –

Де глипає Сова.

Сторожував чаклунський сад

І всі у нім дива…

Малий Телесик в тім садку

Штанці собі латав.

Гойдавсь Горинич в гамаку,

Листаючи «Буквар».

Залізний Вовк траву косив

Та поливав квітки,

А на карнизі Кіт сидів

І міряв чобітки…

Якщо ж у селах і містах

Згасали ліхтарі

То, значить, мимо пролітав

Бабусин вертоліт.

Ви чули, як вітри гудуть

Та шелестять зірки?..

І там і тут, і там і тут

Порипують хвіртки.

Як глухо стукає в шибки

Кощеєвий ціпок –

То розкидають нам квитки

На виставку казок.

Лиш зможе ті квитки знайти

(Такий в Яги закон) –

Хто не страшиться темноти,

Кощія та ворон.

Ви скажете: нема Яги

Це – казка для малят…

А хто ж мітлою шевелить,

Коли усі вже сплять?

Скрипалики

Вже нічка темряву снує

І стелить по землі.

А хтось на скрипці виграє:

«Ті – ці – ні – ті – лі – лі…»

То поховалися між трав

Цвіркунчики малі.

Вони – татусь мені казав –

Найкращі скрипалі.

Оті, що мають від пісень

І музики ключі,

Що полюбляють спати вдень,

А грають уночі.

Мов павутинки золоті,

Літаючи у млі,

Видзвонюють: «ті – ці – ні – ті…

Ті – ці – ні , ті – лі – лі…»

І я підходжу до вікна,

Вдивляюсь в темноту,

Аби побачить цвіркуна

І скрипочку оту.

Чого це ти, Чапле…

  – Чого  це ти, Чапле,

Не маєш спокою?

Все ходиш і ходиш

Отут над рікою…

–        Бо  жабки від мене

Сховалися, щезли.

Бо осінь холодна.

Бо ніжки померзли. 

      Грак прасує… 

Грак прасує новий фрак,

 – Бо надходить свято.

А грачиха граченят

Учить щедрувати.

«Оля»

Мій молодший братик Толя

Теж збирається до школи.

Він кидає в рюкзачок

Навіть з вудочки гачок.

М’яч і зошити. А згодом

Ще й Буквар, і бутерброди…

Тільки як, коли і де

Загубилась буква «Т-е»?

«Подивись-но, – радять діти, –

В  «Букварі» у алфавіті…» –

Толя лобик тре: «Дарма,

Я дивився. Там нема.»

Й він ім.’я своє у школі

Написав на дошці – «Оля». 

 Просто жах!

 Дощ струмками – по стежках,

Дощ по листю, по шибках…

–        Бігла  дівчинка додому

З парасолею в руках.

Вітер свиснув, підлетів    

(Він погратися хотів),

Підхопив ту парасолю

Й покотив до лопухів.

Виповз велетень Мурах

І сказав до вітру: «Ах,

Ти мені такий чудовий

Прикотив на хатку дах!»

Дощ – струмками по стежках,

Дощ на кісках, на щоках…

«Гей, віддайте парасолю!

Що за жарти? Просто жах!» 

 Горішки    

                                   На базарі дві синички

                                   Продали одну спідничку

                                   І купили три горішки

Та й задумалися трішки.

 – Бо не знали, що робити –

Як горішки поділити.

 Перегони 

Спить наш ослик на ослоні.

Сняться Осликові сни,

Що біжить він по гудронах,

Через терни і тини.

Із конем – на перегонах…

Іа – іа! Ну і ну!