Тричі мені являлася любов...

Ведучий: Кохання… Найпрекрасніше, найсвітліше з людських почуттів, що підносить людину високо над землею, над її повсякденними проблемами, над її буттям.

Ведучий: Кохання! Важко уявити людину без цього бентежного почуття. Самовідданість, самопожертва, жага оновлення всього світу - розмаїття почуттів входить до складної гами цього прекрасного почуття.

Ведучий:Кохання! Скільки неосяжного в цім єдинім слові. Який неосяжний океан в єдиній сльозі! Яке небо в єдиному погляді! Яка буря в єдиному зітханні! Яка блискавка в єдиному дотику! Яка вічність в єдиній меті.

Ведучий:Молодість, весна і кохання! Три спокуси людського життя - три принадні сестри, прикрашені квітами, вінчають молоде чоло людини... Де тільки з'являються вони разом, там відразу вже є четверта - поезія.

ТРИЧІ МЕНІ ЯВЛЯЛАСЯ ЛЮБОВ

Ведучий  Слова до цієї пісні  були  написані  більше ста років тому геніальним українським письменником, талановитим поетом Іваном Яковичем Франком, людиною з ніжними та прекрасними почуттями. Франко створив складний жіночий образ, зумів передати загадковий характер жінки.

Ведучий: Про особисте життя людей, а особливо видатних, треба говорити дуже делікатно і обережно. Бо це той бік життя людини, який часто не залежить від неї. Чи винен Франко, що втратив Ольгу Рошкевич? Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї?
Отже, про жінок у долі Франка піде мова сьогодні.

Ведучий: Життя Франка склалося так, що він, тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові; усе ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього величного почуття. «Хвилини, в котрих я любив... були, може, найкращі в моїм житті — жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості».

Ведучий: «Ще в гімназії я влюбився в дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич...» —писав І. Я. Франко.

Я понесу тебе в душі на дні,
Облиту чаром свіжості й любові.
Твою красу я переллю в пісні,
Коралі уст і ритми голосні...

Ведучий: Це була найбільша і взаємна любов у Івановому та Ольжиному житті.

Ведуча: Він ділиться з нею кожною новиною, кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літературним задумом. Вони мріяли одружитися. Для себе готували подарунок: збірку весільних пісень з Лолина, які збирала Ольга. Збірці судилося вийти тоді, коли Іван та Ольга вже були не разом.

Ведучий: Перешкодою до щастя став арешт Франка та його захоплення соціалізмом. Священик Рошкевич, батько нареченої, Іванові цього простити не міг, хоч дуже поважав його та  пророчив хлопцеві велике майбутнє.

Ведучий: Але закохані не підкоряються долі. Наперекір батькам  Ольги, шукають шляхи  

Батько Ользі   наказав раз і на завжди викинути з голови і викреслити зі свого життя Івана Яковича. Вона  спробувала не покоритися волі батька, твердо промовила: "Або Франко, або монастир".

Ведучий. Але Михайло Рошкевич  - жорстокий деспот, непожитний. Закоханим залишається тільки листуватись.

Ведучий: Франко знаходить найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою. То він передає через Ярослава книжку, в якій наколоті букви. Ольга ховається від батьків і ночами виписує букви і складає слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш паперу, який потрібно було потерти цибулиною, щоб проявився текст.

Ольга:

Зближаєсь час, і з серцем, б’ющим вгруди.
Я вирвусь, щоб побачити тебе,
Порвати пута фальші і облуди,
Що тисне нас і по душі скребе,
Пробить стіну, котрою людська злість
Нас, друже мій сердечний, розділила,
Не знаючи, шо в наших серцях сила,
Котрої ржа упідлення не з’їсть.

Франко:

Зближаєсь час, і, радісно тремтячи,
В твої обійми щирі кинусь я,
І скаже поцілуй МЕНІ гарячий,
Що будь-що-будь, а ти повік моя!
Моя і невідлучна! Бо сльозами
І горем ти звітована зо мнов!
Нема стіни, перегород між нами!
Не знає стін, перегород любов!

Ведуча: У хаті щодня сварки. Мама нарікає на свою долю, що нагородила її такою впертою донькою. Батько сердиться. Він розуміє, що тепер не так легко буде віддати Ольгу заміж за іншого.

Ведучий: Ольга, начитавшись роману Чернишевського «Що робити?», надумала фіктивно одружитися, щоб вийти з-під опіки батька. Але церковний шлюб з Володимиром Озаркевичем, теж священиком, ніжним, делікатним братом майбутньої української письменниці Наталі Кобринської, був довічним.

Ведучий: Перед одруженням Ольга пише до Франка

Ольга

Іване мій, Іване!

Чи ж винна я, що батькова рука Така безжальна і тверда така?

Я вже від злих очей не мала спасу І плакала з розпуки час від часу.

Ще хтось руку дав - мені забракло слів,

І я пішла - на серці жмуток болю, - Собі й тобі переламавши долю.

Та в тих душевних муках, далебі,

Я залишилась вірною тобі...

Ведучий

Замкнулася в глибокій самотині А він в думі...

Спливли літа, як в сивому тумані Ота любов - гірка й принадна річ...

Франко

Ох , Ольго, муко моя рання,

Моє найперше втрачене кохання Коли вже доля розлучила нас,

Прийди до мене в передсмертний час.

Ольга

- Нізащо! Ні! Хто я тепер, Іване Безмовна тінь і невигойна рана.

Той жмуток листя, що-с лишив мені Уже не буде зеленіти, ні.

Твої слова - давно побляклі перли Вони німію вони для мене вмерли.

Перев'язала стрічкою листи.

Й візьму в могилу, їх написав не ти,

А той юнак, закоханий у мене,

Що весь тремтів у погляді шаленім

Пробач мені, твою останню волю Не сповню, не знесу гіркого болю...

Сльоза скотилась тихо на траву.

«А я жива. Чого я ще живу?»

Ведучий: Драма любові Ольги Рошкевнч та Івана Франка — типова для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища. Він перелив свій біль у найкращі поезії — вона ж на сім замків закрила своє горе.

Читець:

Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною  вона
Відсунула і тіпнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
І мовчки щезла там. де вічно темно.

 Читець:

 Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара,

Що між нами народнії сльози,

Що побити нам зовсім не слід,

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід..

Ведуча. Чи прихильною була доля до Франка чи ні - судити вам, але вона подарувала йому ще один шанс, надію, сподівання - його друге кохання, яким стала надзвичайно вродлива  аристократка Юзефа Дзвонковська.
Явилась друга - горда княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.

Ведучий: Юзефа... Дочка польського аристократа-емігранта. Її краса вражала всіх. "О, як би хотілось вічно гладити її шовкове волосся, щоки... Обняти тільки раз - і вмерти", - говорив Франків друг Фелікс Дашинський. Хто тільки в містечку не був закоханий в неї. І всі безнадійної Не минула ця чаша й Франка.

(Виходить Юзефа.)

Юзефа. «Цей вірш на мене справив прикре враження. Несправедливість його гніву змусила написати мені відповідь: «Пане, ви звинувачуєте мене в кастовості, якої і сліду немає в моїм поводженні. На основі чого ви зробили висновок про мою гордість і аристократичні капризи, може, на основі кількох, кинутих жартома фраз, які ви сприйняли серйозно?... Тож знайте, що людей, а особливо чесних, я ціную більше, ніж зірки. Щодо національності, то до українського народу, хоч його ще мало знаю,

прив'язалася щиро, і вам це відомо. Ви прагнете взяти за дружину особу, яку погано знаєте, до якої не маєте довір'я — згідно з моїми переконаннями, — це є легковаження почуттями, яке не принесе нам сподіваного спокою і щастя. Сердечне вітаю пана. Юзефа». (Виходить)

Ведучий : . Він покохав, а вона не відповіла взаємністю, просить "руку і серце", але отримує відмову... Думаючи, що поріднитися з ним заважає аристократичне походження Юзефи, поет з гіркотою пише:

Читець:
Я й забув, що то осінь холодна,
Я й забув, що то смерті пора,
Я й забув, що ти кров благородна,
Що між нами безодня стара.
Що між нами народнії сльози,
Що любитись нам зовсім не слід;
Я й забув, що столітні погрози
Відлучили від мого твій рід...

Ведучий. Лиш потім довідався про справжню причину відмови. Юзефа була хвора на сухоти. Скоріше чи пізніше хвороба мала звести її в могилу. Тому  не могла стати його дружиною. Відмовила, як і всім іншим, хто старався «отримати  її руку». Інші не знали нічого, а Франкові вона сказала. Чесно і відверто. Кохання не для неї.

Читець:
Лиш рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
" Мені не жить, той най умру одна!"
І мовчки щезла там, де вічно темно.

Читець:

Поклін тобі, моя зів’яла квітко,
Моя розкішна, невідступна мріє,
Останній сей поклін!
Хоч у житті стрічав тебе я рідко,
Та все ж мені той спогад серце гріє,
Хоч як болючий він.
Тим, що мене ти к собі не пустила,
В моїх грудях зглушила і вгасила
Любовний, дикий шал.
Тим ти в душі, сумній і одинокій,
Навік вписала ясний і високий
Жіночий ідеал.
А як коли у сні тебе побачу.
То, бачиться, всю злість і гіркість трачу
І викидаю, мов гадюк тих звій;
Весь, день мов щось святе в душі лелію,
Хоч не любов, не віру, не надію,
А чистий ясніти образ твій

Ведучий: Пройшли роки. І ось нове кохання.
Целіна Журовська... Муза і біль. Натхнення і розчарування.

Читець:

Явилась третя — женщина чи звір
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
Та разом страх бере, душа холоне,
І сила розпливається в простір…
За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, удушу кігтями вп’ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене…
І дивні іскри починають грати
В її очах — такі яркі, страшні.
Ведуча: Целіна Журовська була єдиною з коханих Франка, яка не любила поета, не розуміла його поривань, холодно реагувала на освідчення й вірші.   

Целіна. Видаючи кореспонденцію, я часто помічала, що мене "пасе" очима якийсь молодик. Співробітники сказали мені, що це Іван Франко, газетір чи ще щось у цьому роді, тобто людина непевних занять. Потім на мою адресу почали приходити листи від якогось невідомого. Мені подобались ті листи, гарно написані. Одного дня Франко підійшов до мого віконця й запитав, чи буде відповідь на листи невідомого? Я близько придивилась до Франка. Ні, він мені абсолютно не подобався Мені завжди подобались брюнети з синіми очима, а Франко був рудий та й прізвище якесь чудернацьке.
Він слідував за мною скрізь, як тінь. . Я  йду з роботи, а він — слідом. Я зупиняюсь — зупиниться і він. Це  тривало місяцями. Він, як школяр, боявся промовити до мене і слово, підступитися  ближче, годинами вистоював перед моїми вікнами. Мене  це смішило і злило водночас. Потім він зник. Але одного дня знову з'явився на пошті у супроводі якоїсь гaрної брюнетки. Товаришки по роботі сказали, що то дружина Івана Франка. Я полегшено зітхнула: нарешті буду мати спокій..

  І тільки на схилі свого віку я зрозуміла: хто дійсно мене любив і обезсмертив  своєю любов’ю.

Читець:

Як почуєш вночі край свойого вікна.
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко,
Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко;
Се розлука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.

Ведучий:  Тричі йому «являлась любов», тричі «в руці від раю ключі держала» і тричі поет втрачав надію на щас­тя. Нерозділене кохання залишило по собі гіркий присмак.

Ведучий. А хто ж була та, яка подарувала великому поетові чотирьох прекрасних дітей., яка розділила з ним всі радощі і біди, яка зносила глузування і презирство невдоволених нею галичан і яка не заслужила жодного ліричного рядка поезії свого чоловіка?

Ведучий: Якій Франко в жодних своїх спогадах не  сказав "люблю", "кохаю". Вона  для нього тільки "жінка, котра була поруч...".

Ведуча. Познайомився  Франко зі своєю майбутньою дружиною Ольгою  Хоружинська у Києві. Ольга підкорила Франка  своєю привітністю.

Ведучий: Він теж їй сподобався. Поет прохає Ольгу вийти за нього заміж, не приховуючи при цьому, що у своїй дружині він хоче бачити перш за все друга...

Ольга: Я  погодилася вийти заміж за Івана, хоч знала, що він мене не кохає.  Весь  час була поруч зі своїм чоловіком, мусила виховувати чотирьох дітей, терпіти депресії, в які впадав Франко, пропускати повз вуха плітки добродійок про подружню невірність мого чоловіка і підставляти йому своє жіноче тендітне плече, коли чоловікові несила було зносити життєві труднощі та негаразди.  І  все життя жаліла, що одружилася з ним  у травні, бо ж знала недобру прикмету, що ті, що одружуються в травні, - ніколи не матимуть щастя...

Ведучий: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська принесли поетовому серцю щастя і горе, радість і муку. Бо той, хто раз у житті пізнав силу кохання, знає, як міцно переплетені в ньому ці почуття.

Танець

Всі по черзі

Які слова, дзвінкі її чудові,
Даруєш ти мені. Господь.
Що ми в цім світі без любові?
Лиш грішна плоть, нікчемна плоть.
Куди б не йшли, за що б не брались
Все, виявляється, дарма.
Ніщо у цім житті  не в радість.
Коли  любові в нас нема.
Любов – не те, що буде вічно,
І ні початку, ні кінця.
Любов як Всесвіт, що магічно
Пульсує в грудях у Творця.
і я складаю в кожнім слові
Йому подяку і хвалу
За цілий океан любові
За кожну крапельку малу.